Російський сценарій. Усе, що потрібно знати про тотальне стеження за інтернет-користувачами в Україні

ПРОДОВЖЕННЯ ПІСЛЯ РЕКЛАМИ

Півтора десятка громадських організацій разом оприлюднили заяву з різкою критикою урядової постанови, в якій прописаний спосіб виконання президентського указу про блокування заборонених інтернет-сайтів.

Через що піднявся галас?

Національна комісія регулювання зв’язку та інформатизації (НКРЗІ) минулого вівторка схвалила проект постанови Кабінету міністрів про блокування заборонених інтернет-сайтів. Цей документ мав би з’явитися невдовзі після відповідного указу, який президент Петро Порошенко підписав у травні 2017 року. Але не царське це діло – прописувати, які технології та як саме використовувати для онлайн-захисту країни.

Відтоді телеком-компанії неодноразово зверталися до НКРЗІ з питаннями, як саме виконувати президентський указ. Так виникла потреба у підзаконному акті, який би все поставив на свої місця.

ПРОДОВЖЕННЯ ПІСЛЯ РЕКЛАМИ

Уряд виконав своє “домашнє завдання” у зрозумілий тільки йому спосіб. Бо багато положень у ще не затвердженій постанові викликали спротив як у інтернет-провайдерів, так і у представників громадськості.

Що не так із інтернет-блокуванням?

Автори урядової постанови вирішили зобов’язати міжнародних інтернет-провайдерів – тих, які володіють міждержавними каналами зв’язку – встановити спеціальне обладнання. Такі “чорні скриньки” блокували би доменні імена та відповідні IP-адреси сайтів із санкційного списку. Для цього, переконані технарі з боку держави, потрібно використовувати технологію перевірки та фільтрації інтернет-трафіку (Deep Packet Inspection, DPI).

Представники Інтернет Асоціації України (ІнАУ – найбільше об’єднання провайдерів у країні) розкритикували такий підхід як неефективний. А ще – як загрозу свободі слова. Окрім того, DPI-обладнання доволі дороге. Раніше експерти оцінювали, що на більш-менш повне блокування підсанкційних сайтів потрібно буде не менше $1 млрд і двох років наполегливої роботи.

Отже, держава має намір витратити гроші – отримані, між іншим, завдяки нашим податкам – і витратити їх на сумнівні цілі. Та ще й отримати важіль для безконтрольної цензури в інтернеті.

Як це загрожує моїй свободі?

Проект урядової установи викликав у 15 громадських організацій глибоку стурбованість. Адже технологію DPI можна використовувати “для блокування всього та всіх”.

Багато учасників ринку неодноразово заявляли, що Deep Packet Inspection – це дуже дорога цяцька. Яка зовсім не дає гарантії, “що ворог не пройде”. В інтернеті щось заблокувати практично неможливо, це марна справа. Як невдалий приклад часто наводять “великий фаєрвол” в одній східній країні. Китай витратив купу грошей на те, щоб “захистити” своїх громадян від “шкідливої інформації”. Однак існує безліч способів обійти таку інтернет-цензуру. Тож кошти у Піднебесній витрачені практично на вітер.

Півтора десятка громадських організацій (ГО) висловили справедливі побоювання, що силовики зможуть використовувати “чорні скриньки” в репресивних цілях. Як багато разів можна було переконатися в нашій країні.

Якщо урядова постанова набуде чинності, правоохоронці отримають можливість “незаконно та безконтрольно” користуватися спецобладнанням для стеження. А також маніпулювати інформацією в інтернеті.

Найбільших успіхів у блокуванні інтернет-сайтів добилася Північна Корея (фото: EPA)

Таким чином, урядова постанова суперечить надзвичайно важливим для українців цінностям – свободі та вільному розвитку інтернету. Представники ГО у своєму зверненні нагадали про кілька статей української Конституції. Наприклад, згідно з 32-ю, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Звісно ж, крім випадків, передбачених законодавством. А стаття 34 гарантує всім громадянам право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Звісно ж, вільний збір і поширення інформації може бути обмеженим, але тільки у випадках, передбачених законом і з легітимною метою.

Хіба держава не має права блокувати інтернет?

Україна, як і будь яка інша держава світу, має право – і обов’язок перед своїми громадянами – захищати свої кордони. В тому числі – інформаційні. Згідно діючого законодавства, в нашій країні це можна зробити виключно через суд. А от з проекту урядової постанови неможливо зрозуміти, які “гальма” передбачені для силовиків – хто проконтролює контролера? Адже подібні прагнення держави не повинні суперечити правам громадян на особисту свободу.

Для чого насправді влада хоче це робити?

Будь-який уряд прагне якомога більше розширити свої повноваження – така сама природа влади. Для цього людство вигадало демократію – не ідеально, але нічого кращого поки що нема. Тому в розвинених державах мусить бути сильне громадянське суспільство. Яке буде “бити по руках” тих державних мужів, які перегинають палку і прагнуть повноважень, які би порушували базові людські цінності. Наприклад, свободу слова.

Сумнозвісні “закони 16 січня”, які на початку 2014 року встиг підписати тоді ще президент Віктор Янукович – яскраве підтвердження. Тодішня влада намагалася розширити свої повноваження і обмежити право громадян на протести.

В яких ще країнах є подібні обмеження?

Заборонами в інтернеті відзначилися лише кілька країн світу. ГО застерегли, що наміри українського уряду підозріло нагадують спосіб дії нашого сусіда-агресора – Російську Федерацію. Яка вже багато років запроваджує репресивні практики для масового контролю в інтернеті та для стеження за своїми громадянами.

Нещодавно Китай ще більше “прикрутив гайки” і посилив контроль над інтернет-медіа. Після змін у конституції популярні онлайн-сервіси посилили фільтрацію трафіку, щоби гасити невдоволення громадян цієї країни.

Китай і РФ використовують принцип чорного списку, вносячи в перелік заборонених окремі сайти. Однак найбільших “успіхів” досягнула Північна Корея – там доступний білий список. Це список дозволених для відвідування сайтів.

Як можна обійти інтернет-блокування?

Відразу ж після підписання згаданого президентського указу українці різко зацікавилися програмами для приховування трафіку.

Для того щоб обходити блокування, багато інтернет-користувачів виявили інтерес до віртуальних приватних мереж (VPN).

Тож той, хто справді не може жити без заборонених Яндекса, Мейл.ру та інших “заборонених” сайтів – знайде спосіб обійти заборони.