Танки, гроші, 700 стволів: як росте броньова міць української армії

Бойові дії на Донбасі в 2014-2015 роках укотре продемонстрували той факт, що, незважаючи на зміну характеру бойових дій, списувати танки, як один з основних факторів перемоги в сучасній війні, ще дуже рано

Із нашого боку в боях застосовували лише танк Т-64 та його сучаснішу модифікацію БМ «Булат». Танки Т-72, що надійшли наприкінці 2014 року, використовували в боях украй обмежено в січні 2015 року під час боїв за Донецький аеропорт.

Після розпаду СРСР Україні дістався багатий танковий спадок — близько 4000 танків одразу трьох типів: Т-72, Т-64 і Т-80. Проте вже в 1992 році вирішили, що на озброєнні ЗСУ залишаться лише танки Т-64, виробництво та ремонт яких було сконцентровано в Харкові. На серпень 1991 року на території України залишилися 227 Т-64Р, 539 Т-64А, 539 Т-64Б1, 507 Т-64Б і 528 Т-64БВ.

Після 22 років незалежності в строю залишилося лише 723 машини модифікацій «Б», «Б1» і «БВ». Іще 85 машин Т-64БВ було модернізовано до рівня БМ «Булат».

Як і збройні сили загалом, танковий парк ЗСУ на весну 2014 року перебував у вкрай незадовільному стані. Передовсім позначався вік бойових машин – адже «наймолодшому» танку на той момент було 27 років. А отже, без належного обслуговування у вкрай «сумному» стані перебували гумові деталі систем силової установки, електронні компоненти прицільного комплексу та багато іншого.

Не краще було і з боєприпасами та елементами динамічного захисту. Визначений виробником термін зберігання елементів динамічного захисту становив десять років, його фактично було перевищено більш ніж удвічі.

Не все гладко було і з динамічним захистом танків БМ «Булат». 56 поставлених у 2003-2010 роках «Булатів» було оснащено динамічним захистом «Ніж». Однак решта 29 танків, які ЗСУ отримали в 2010-2014 роках, засобів динамічного захисту не мали взагалі – у Міністерства оборони на це просто не було грошей. Тому, коли довелося відправляти на фронт 1-шу танкову бригаду (а саме в ній було зібрано всі «Булати»), в екстреному порядку на частини танків встановили застарілий динамічний захист «Контакт».

Ще однією проблемою стало старіння боєприпасів – унаслідок тривалого зберігання підвищується швидкість горіння пороху, що призводило до зменшення точності стрільби, підвищеного зносу каналу ствола і, зрештою, зниження безпеки, як при повсякденній експлуатації танків, так і в разі їхнього ураження вогнем противника.

Украй недостатньою була і підготовка екіпажів. Плани з водіння танків у «передвоєнному» 2013 році було виконано лише на 25%. Дійшло до того, що стрільби з танків (хоч і було виконано за паперами на 100%) із метою заощадження палива здійснювали з місця.

У такому стані вже в травні 2014 року танкову армаду було кинуто на Донбас, при цьому підняті за тривогою в березні танкісти до цього виконували і роль єдиного засобу парирування можливого російського наступу на різних ділянках – від Херсона до Чернігова.

Уже на початковому етапі війни на проблеми технічного та організаційного характеру наклалася нездатність начальницького складу ефективно керувати танковими частинами і підрозділами в умовах війни. У травні-липні танки використовували майже винятково для посилення блокпостів, розтягували практично поштучно на величезний фронт. Як показала практика, для ведення ефективних бойових дій було необхідним створення потужного «кулака». Коли таке виходило, наприклад у липні-серпні 2014 року на луганському напрямку, коли там активно діяли «Булати» 1-ої танкової, то розрізнені загони проросійських бойовиків зазнавали важких втрат.

Однак варто зазначити, що під час прикордонних боїв багато танків механізованих бригад було втрачено. Причому приблизно дві третини танків було знищено ворожою ствольною та реактивною артилерією, підірвано або серйозно пошкоджено на мінно-вибухових загородженнях, а решту кинули з тих чи інших причин їхні екіпажі.

Типовою для літа 2014 року була ситуація, коли противник (найчастіше російські військовослужбовці) раптовим артилерійським ударом виводив із ладу одразу кілька танків, які в польовому таборі було вишикувано в лінійку упереміш з іншою технікою та штабелями боєприпасів. Мало того, відразу після удару деморалізовані танкісти просто кидали свої бойові машини. І добре, якщо хтось встигав підпалити або пошкодити танк.

Часто справну машину залишали через порожні баки, недостатню підготовку екіпажу – коли за мінімального пошкодження (наприклад збитої гусениці), яке легко відремонтувати навіть у польових умовах, танк просто кидали. Такі танки цілеспрямовано знаходили бойовики, ремонтували та використовували. Саме такі машини, нарівні з «військторгом», були основним противником наших танкістів на початковому етапі війни. Щоправда, вже під час зимової кампанії 2015 року під Дебальцевим левову частку ворожих танків становили Т-72, зокрема і найсучаснішої модифікації Т-72Б3.

Прямих бойових зіткнень із танками противника і втрат від протитанкових засобів було відносно небагато, хоча статистикою автор не володіє.

Судячи з численних інтерв’ю і спогадів танкістів,  бойовики застосовували проти наших танків переважно гранатомети РПГ-7, безвідкатні гармати СПГ-9, а також ПТРК «Фагот» і «Конкурс». Усі вони мають недостатню бронепробивність і не здатні гарантовано вивести з ладу танк із робочим динамічним захистом. Неодноразово у пресі описували випадки, коли Т-64 витримував кілька влучень із РПГ і спокійно йшов із лінії поразки.

Наразі досить складно зібрати вичерпну статистику втрат танків Т-64 під час бойових дій на Донбасі. Більш або менш точні відомості є лише щодо БМ «Булат» – їх безповоротно втрачено 15 штук. За неповними даними, у боях було втрачено також 216 танків типу Т-64, із них 15 Т-64Б, 6 Т-64Б1, 33 Т-64Б1В, 160 Т-64БВ і 2 Т-64БВК.

Унаслідок зазнаних втрат до ладу було введено екзотичні модифікації харківського танка – у вересні 2014 року харківське ДП «Завод імені Малишева» передало в полк НГУ «Азов» десяток танків Т-64Б1М. Ці машини було призначено для постачань у Демократичну Республіку Конго. Вони вирізняються дещо іншим варіантом установки динамічного захисту «Ніж», поліпшеним комплексом управління вогнем, наявністю кондиціонерів, а також величезних забашенних кошиків. «Азовці» також отримали й кілька танків модифікації Т-64БМ1М, які являють собою спрощений і здешевлений варіант модернізації Т-64БМ «Булат».

У 2015-2017 роках було зроблено безпрецедентні кроки з відновлення танкового парку, насамперед завдяки капітальному ремонту наявного ремонтного фонду. Зараз загальна кількість танків Т-64 на озброєнні ЗСУ – близько 500 машин. До яких варто додати близько 150 Т-72 і кілька десятків Т-80.

На цьому етапі основні зусилля спрямовано на модернізацію наявного танкового парку. Починаючи з січня 2017 року танки Т-64БВ, які виходять із капітального ремонту, отримують прилади нічного бачення, тепловізійні матриці в приціл навідника (дальність виявлення цілі типу «Танк» — 2500 м) вітчизняного виробництва, радіостанції турецького і національного виробництва. Модернізовані в такий спосіб машини, за меншої в кілька разів вартості, за своїми бойовими можливостями мало чим поступатимуться сучасним моделям, які є на озброєнні армії потенційного супротивника.

Джерело PolitekA