Бойові птиці. Як в Україні навчилися робити «Апачі» зі старих радянських Мі

Війна на Донбасі змусила ЗСУ відмовитися від радянської методики застосування вертольотів на полі бою і фактично почати будувати вертолітні сили за західними стандартами

Таке стратегічне рішення було прийняте після подій 2014-2015 рр., коли при відносно слабкій ППО противника ми втратили відносно багато вертольотів.

Західні стандарти, на які тепер орієнтуються ЗСУ, передбачають наявність одного типу вертольоту, озброєного протитанковими ракетами, військово-транспортної машини і декількох типів легких машин, які використовуються і як навчальні, і як розвідники – скаути. В ідеальному варіанті це американська зв’язка «Апачі» – «Блек Хок» – «Літл Берд».

З огляду на наші реалії і можливості, військові упор зробили на Мі-8, який по суті є «універсальним солдатом». Однак старі радянські машини потребували модернізації, і незабаром вона почалася.

В результаті кооперації самих різних підприємств воєнпрому з’явилася чисто українська модифікація транспортно-десантного Мі-8МСБ і бойового Мі-8МСБ-В. Перш за все ці машини відрізняються від своїх радянських і російських «колег» двигуном – замість ТВ2-117 встановлюються більш потужні ТВ3-117ВМА-СБМ1В серії 4Е виробництва запорізької «Мотор Січі». Таким чином, значно покращилися технічні характеристики вертольота – та й висотність підвищилася до 2400 м.

Однак набагато важливішою є «начинка» таких вертольотів – нова система збору, реєстрації та обробки польотної інформації, аварійний радіомаяк, лазерна система формування прицільної марки. Для протидії загрозі від переносних зенітно-ракетних комплексів встановлений комбінований пристрій викиду теплових пасток «Адрос» КУВ 26-50, а також екранно-вихлопні пристрої (ЕВП) АШ-01В.

Бойовий варіант Мі-8МСБ відрізняється можливістю застосування найрізноманітнішого підвісного озброєння, в тому числі керованих ракет класу «повітря-повітря» Р-73, некерованих С-8 і С-13, підвісних контейнерів з крупнокаліберними кулеметами і автоматичними гранатометами. «Бонусом» є можливість застосування до шести «чавунних» бомб калібру до 250 кг, а також системи повітряного мінування ВСМ-1.

Не зовсім зрозуміла ситуація з можливістю застосування керованого ракетного озброєння в вигляді ПТУР РК-2В «Бар’єр-В», проте за деякими даними такі роботи завершені і частина вертольотів вже отримала новітнє протитанкове озброєння вітчизняного виробництва.

Крім технічної модернізації, велика увага приділяється спорядженню льотного складу (так, закуплені сучасні польські захисні шоломи ТНL-5NV з окулярами нічного бачення РNL-3 польського виробництва), а також тактичній підготовці. Так, екіпажі як бойових, так і транспортних Мі-8 активно тренуються літати з застосуванням приладів нічного бачення і тепловізорів типу FLIR. До речі, саме з такою підготовкою і пов’язана остання за часом катастрофа в Кременчуці. Річ у тім, що військові льотчики проходили 10-годинний курс нічних польотів на матчастині приватної компанії «Українські вертольоти».

Цікаво, що першими в 2015 році були модернізовані цивільні машини, а також переобладнувалися досить численні літаючі командні пункти Мі-9.

При цьому до робіт було залучено Оршанський авіаремонтний завод (Республіка Білорусь), який знаходиться під контролем власника ПАТ «Мотор Січ» В’ячеслава Богуслаєва.

Варто сказати, що модернізація Мі-8 в варіант МСБ обходиться державному бюджету в $ 5,5-6 млн, у той час як західний аналог буде коштувати від $ 15 до 19 млн.

Що ж стосується броньованого Мі-24, то місця для бойового застосування йому не знаходиться. Хоча ще до війни на Конотопському авіазаводі і розроблені відразу пару варіантів модернізації – Мі-24ПУ-1 і Мі-24ПУ-2.

Досить великий за розміром Мі-24 ставав легкою мішенню навіть для досить слабкої ППО бойовиків. Єдиною перевагою була можливість застосування протитанкових керованих ракет, що на тлі Мі-8МСБ-В уже не виглядає якимось досягненням. За всіма іншими параметрами, і перш за все з економічної ефективності, утримувати величезний парк Мі-24 Україні немає ніякого сенсу. Швидше за все, наші військові «взяли на озброєння» західну тактику, коли основою парку є легкі і середні машини, які можуть довше «висіти» в районі цілі, менш помітні, вимагають майданчики для посадки і зльоту менших розмірів.

Цілком природною виглядає і масова закупівля легких навчальних вертольотів Мі-2МСБ і його бойової модифікації Мі-2МСБ-В. Знову-таки старі радянські машини отримали нові потужні двигуни АІ-450М, нову авіоніку у вигляді станції GPS-навігації СН-4312У і інших сучасних девайсів. Зрозуміло, що встановлені «Адроси» і ЕВП за типом Мі-8.

Цікавим видається і бойовий варіант Мі-2. Цей невеликий вертоліт може застосовувати не тільки 80-мм некеровані ракети С-8 вітчизняного виробництва, а й потужні С-13, а також пару гарматних блоків УПК-23-250 зі здвоєною 23-мм гарматою ГШ-23Л.

Масштаби модернізації парку Мі-2-х в Повітряних силах невідомі, але тільки в 2017 році Вінницький авіазавод поставив в стройові частини чотири Мі-2МСБ.

Потроху поповнюється і морська вертолітна авіація, яка зазнала втрат при анексії Криму. Так, в стрій 10-ї бригади поставили і єдиний наявний в країні легкий вертоліт Ка-226 російського виробництва. У 2013 році апарат був конфіскований на прикордонно-митному пункті Шегині (Львівська обл.) і з огляду на неясність статусу надалі переданий на баланс департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації, а фактично поставлений на зберігання на території ДП «Львівський державний авіаційний ремонтний завод».

Зважаючи на відсутність можливості купувати запасні частини для нього, абсолютно неясно скільки і як він буде експлуатуватися. Хоча для перевезення поранених в прифронтовій зоні машина просто незамінна.

Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» освоїв ремонт вертольотів типу Мі-14 (раніше такі роботи проводилися в Севастополі) і тепер піднімає зі зберігання літаючі зразки. Так, за відомостями з відкритих джерел, у стрій за останні рік-два поставлені три таких вертольота різних модифікацій. Правда, поки незрозуміло, як йде справа з відновленням радіотехнічної апаратури для виявлення ворожих субмарин, адже ці вертольоти насамперед протичовнові. Поки ж ми бачимо, що на всіх навчаннях Мі-14 використовуються виключно як транспортно-десантні.

Таким чином, можна говорити, що в відношенні вертолітної складової авіації, наші військові прийшли до розуміння місця цих апаратів на полі бою. І тепер залишається справа за реалізацією досить амбіційної програми створення парку сучасних машин, а для цього є все необхідне, зупинка тільки за грошима і часом.