20 травня Voice of America принесли звістку про те, що до Конгресу США подано законопроєкт, який дозволяє уряду надавати кошти на розбудову 5G-мереж у Східній Європі.
Таку звістку радо вітала Посол України у Вашингтоні Оксана Маркарова. Як це прийнято в українських дипломатів, вона не втрималась від спокуси трохи поправити американських політиків, пояснивши, що саме вони хотіли сказати насправді.
За словами пані Маркарової, проект документа з гучною назвою «Про безпеку трансатлантичних комунікацій» (Transatlantic Telecommunications Security Act) створений заради «протидії глобальним викликам, зокрема, зі сторони Росії та Китаю у сфері телекомунікацій». Між тим, у прес-релізі співавторки законопроект Марсі Каптур Росія не згадується жодного разу, натомість увага сфокусована на протидії Китаю. Нічого дивного, адже доля Росії на ринку телекомунікаційного обладнання дорівнює нулю.
Прочитавши про цю ініціативу, я подумав, що наші стратегічні партнери нарешті вирішили перейти від обіцянок до дій. Вперше про можливість фінансування 5G-мереж коштом Сполучених Штатів українці почули в листопаді минулого року. Тоді заступник держсекретаря Кіт Крах обіцяв прем’єрові Шмигалю багато чого, в тому числі грошей в обмін на відмову від китайського обладнання. В свою чергу пан Дмитро так само обіцяв співрозмовникові багато чого, включно із приєднанням України до антикитайських санкцій. Як показало уважне вивчення цих домовленостей, з боку американського посадовця мала місце банальна імпровізація, в якої не було і не могло бути практичних наслідків.
Як на мене, якби Сполучені Штати дійсно запровадили повноцінну програму із відшкодовування українським операторам різниці між вартістю 5G обладнання китайських та європейських вендорів, це було б справжнє win-win рішення.
Воно задовольнило б усіх без винятку:
- Українські оператори перестали б непокоїтися через можливість авральної заміни великої частки наявного обладнання, причому без будь-якого відшкодування. Вони б знали, що на існуючі активи ніхто на зазіхатиме, а обмеження торкатимуться лише нових елементів мереж.
- Органи влади отримали б гарантію того, що антикитайські санкції не завадять реалізації амбітних проектів як-от розбудова 900 МГц 4G-мереж.
- Користувачі не мали б клопоту через чергове і різке погіршення якості послуг стільникового зв’язку, що його спричинила б авральна заміна вже встановленого та налаштованого обладнання.
- Всі одразу вендори, і європейські, китайські отримали б найважливіше для них — передбачуваність ділового середовища.
- Вже наявне 2G, 3G та 4G обладнання забезпечило б китайців достатніми доходами з його підтримки.
Чи не єдина вада подібного рішення полягає в неможливості уникнути нескладних зловживань. Джерелом ризиків є ідея відшкодовувати не повну вартість обладнання, а лише різницю між пропозиціями китайських та «інших» постачальників. У випадку реалізації такого сценарію китайські вендори зможуть вдаватися до елегантного тролінгу дядечка Сема. Для цього їм буде достатньо різко занизити вартість своєї пропозиції операторами. Ті, відповідно, заявлятимуть до відшкодування несподівано велику різницю.
В будь-якому випадку обговорення перспектив Transatlantic Telecommunications Security Act має суто теоретичний характер. Як і раніше, між фактичним змістом численних ініціатив уряду та Конгресу США та їх відображенням в ЗМІ й соцмережах, має місце ледь не прірва. Як свідчить картка законопроекту на сайті Конгресу, він був представлений ще 8 грудня 2020 року, не набрав голосів і, як метафорично висловлюється ресурс GovTrack, «помер».
Отже, цей законопроект досі знаходиться на початковій стадії розгляду з геть неочевидними перспективами. Як виглядає повний цикл обговорення законопроекту можна подивитись на прикладі JUST Act of 2017, яким опікувалася потужна коаліція прибічників разом із адміністрацією Трампа. Це далеко не єдина ініціатива такого штибу, яку спіткала зла доля. Аналогічний законопроект був поданий на розгляд ще в січні 2020 року, але й зараз його стан такий саме, тобто «поданий на розгляд».
Низька зацікавленість Конгресу в підтримці європейських операторів не викликає подиву, якщо зважити на ситуацію із операторами американськими.
Попри те, що минуло вже два роки з моменту, коли десятки дрібних операторів стільникового зв’язку в США були змушені відмовитися від китайського обладнання, уряд досі не відшкодував їм збитки. На сьогоднішній день цільовий фонд, утворений відповідно до ще одного офіційного акту с пафосною назвою Secure and Trusted Communications Networks Act, навіть не визначив розпорядника. При цьому замість $1,8 млрд, на які чекали оператори, Федеральна служба звязку (FCC) узгодила їм лише $1,68 млрд, а кінцевий обсяг відшкодування складатиме лише 1 млрд.
Знайомство із текстами обговорюваних ініціатив змушує зробити невтішні висновки. Кидаються в очі численні ознаки того, що автори не знайомі із речами, які намагаються унормувати.
Наприклад, вони неодноразово згадують «common, secure, transparent, democratic standards», на яких мають базуватися 5G-мережі, аби забезпечити «transparency, accessibility, and competition». Між тим глобальна телеком-індустрія не перший рік працює над цим завданням і вже зараз пропонує, наприклад, рамковий підхід (framework), відомий як Network Equipment Security Assurance Scheme (NESAS). Він забезпечує розробку, створення та експлуатацію телекомунікаційних продуктів відповідно до вищезазначених принципів.
Ніяких інших стандартів на сьогоднішній день на глобальному ринку телекомунікацій нема и не передбачається саме тому, що бізнес конче зацікавлений в безпеці та прозорості. На жаль, обговорювані законопроекти рясніють нормами, які прямо протирічать задекларованим принципам.
Наприклад, в Transatlantic Telecommunications Security Act безпечними пропонується вважати обладнання або послуги, що не містять елементів, які вироблені «вказаними» (covered) виробниками з «вказаних» держав. До таких виробників прямо віднесені Huawei Technologies, ZTE Corporation та інші компанії, які на думку уповноважених урядових агенцій, контролюються отією «вказаною державою», тобто КНР.
Ідея вважати критерієм безпечності відсутність зв’язку із КНР та КПК викликає здоровий регіт в людей, знайомих із сучасними загрозами в цифровому середовищі. Відомим є факт використання урядом США американських компаній, їхніх продуктів та послуг задля шпигунської діяльності. Аналогічні приклади можна навести стосовно ізраїльських, російських, швейцарських, британських та інших компаній. Отже, країна походження сама по собі не визначає ступінь безпечності телекомунікаційного обладнання та послуг.
США стикнулися із надзвичайно складним завданням підірвати позиції свого основного конкурента на глобальному ринку телекомунікацій. Фактично, їм треба надолужити майже десять років відставання, якого США припустилися через хибні рішення часів Буша та Обами. Брак часу та інших ресурсів змушує Вашингтон імпровізувати, часто у невдалий спосіб.
Зважаючи на захмарну ціну можливих помилок, Україні варто бути дуже обережною із пропозиціями приєднатися до «хрестового походу» проти КНР. Щонайменше варто ретельно вивчати ситуацію навколо американо-китайського конфлікту.
