Чому всі телефони стали схожими один на одного і як виробники намагалися це виправити

Прочитавши нещодавній анонс дерев’яного Motorola Edge 50 Ultra, я замислився: а як часто виробники смартфонів намагалися урізноманітнити корпус незвичайними матеріалами? На які прийоми йшли компанії, щоб непривабливий телефон перетворився на предмет мистецтва та самовираження? Пропоную здійснити короткий екскурс у минуле та подивитися, які варіанти пропонували бренди протягом усієї історії та подумати, чому зараз такі рішення стали рідкістю.

Наприкінці 90-х років минулого століття телефон одночасно був і розкішшю, і засобом здійснення викликів. Переважна більшість мобільних телефонів були одноманітні сірі «бруски» з кнопками і антеною. Виділялися серед сірої маси «дзвонилки» від Alcatel, які завдяки яскравим забарвленням та незвичайному оформленню корпусу виглядали як іграшкова рація. Пізніше подібним дизайном захопилися інші виробники, через що Alcatel перестали бути унікальними у своєму класі. Французька компанія продовжувала розвивати свої ідеї до продажу мобільного підрозділу китайської TCL, після чого марка остаточно загубилася серед конкурентів.

Але далеко забігати вперед ми не будемо, а повернемось до початку 1900-х років. В цей час на мобільному ринку з’являється новий клас молодіжних телефонів, однією з особливостей якого стала персоналізація зовнішності. В асортименті виробників почали з’являтися моделі зі змінними панелями на будь-який смак. Далі за всіх у цьому напрямку пішла Nokia 3200, чий зовнішній вигляд з обох боків можна було урізноманітнити за допомогою кольорових картинок, що вставляються між прозорими панелями; за бажання такі можна було виготовити самостійно, вирізавши їх за потрібним шаблоном. Щось подібне трохи пізніше використовувала і Alcatel, тільки там картинка була незнімною і була частиною монохромної матриці: все це називалося «псевдокольоровим екраном».

Аж до кінця 00-х років дизайнери не соромилися проводити експерименти над зовнішністю телефонів, змінюючи все, до чого доходили їхні руки. Особливо сміливі експериментатори на цьому погоріли: показовим є приклад компанії Siemens, чия іміджева серія Xelibri коштувала життя мобільному підрозділу. Причина провалу полягала в тому, що Xelibri намагалася переглянути звичний форм-фактор телефону, причому робила це так завзято, що її моделями просто незручно користуватися, звідси і низький попит. Набагато розумніше виглядала тактика Sony Ericsson, яка розносила пристрої по «функціональним» лінійкам, підкреслюючи їхнє призначення відповідним дизайном: «музична» серія W, камерофони з літерою K (пізніше C), бюджетники J і так далі.

З появою та популяризацією Айфона телефони почали приходити до єдиного форм-фактора моноблока із сенсорним екраном. Тоді всі дизайнерські пошуки звелися до металу та його поєднання з іншими матеріалами: Apple запропонувала популярний у наші дні «сендвіч» з двох скляних панелей і плоскої рамки, HTC витончено поєднувала метал з різними видами пластику, а Nokia нордично ставила його так багато, наскільки це дозволяли витрати. Samsung же довгий час «гралася» з різними текстурами пластику, доки остаточно не перейшла на скло.

А ось у бюджетному сегменті, де вишукування було обмежено напівзаходами, а вибір матеріалів — полімерами, виробники «відривалися» за допомогою яскравих кольорів. У деяких випадках у комплекті до смартфону могло йти одразу кілька змінних кришок, які можна було змінювати за настроєм або після зношування старої; особливо цим любила хизуватися фірма Highscreen. Деякі бренди робили ставку на тактильні відчуття та встановлювали задню панель із софт-тач пластику, що було помилкою: вже через рік такий матеріал покривався подряпинами та ставав липким.

Вже пізніше кастомізація зовнішності дійшла і дорожчих моделей. Так, в середині 2013 Motorola випустила флагман Moto X, зовнішній вигляд якого на стадії замовлення можна було змінити під себе. Спочатку на вибір пропонувалося лише два варіанти пластикового покриття з різними забарвленнями, але пізніше у покупців з’явилася можливість доплатити за кришку із справжнього дерева. Можна сміливо сказати, що нинішній Motorola Edge 50 Ultra є своєрідним «привітом» своєму предку десятирічної давності. Через три роки, коли виробники «захворіли» на ідеї модульних конструкцій, Motorola випустила флагман Moto Z, магнітне кріплення якого дозволяло прикріплювати до спинки не тільки аксесуари, а й дизайнерські накладки.

Набагато більшу свободу вибору запропонували японці з маловідомої компанії Trinity. Їхній смартфон на ім’я NuAns NEO мав знімну кришку, що складається з двох незалежних половинок. На вибір пропонувалася маса варіантів змінних панелей, які відрізнялися не лише квітами, а й складом: у ході були навіть такі екстравагантні матеріали, як джинсова тканина, штучний газон та камінь. Краудфандингова кампанія апарату провалилася через операційну систему Windows 10 Mobile, від якої у 2016 році відхрестилися майже всі виробники. Пізніше компанія випустить Reloaded-версію на базі Android 7, однак і вона не матиме особливого успіху.

У наші дні справжню кастомізацію зовнішності смартфона можуть дозволити собі лише товстосуми, для яких покупка апарату за кілька тисяч доларів не є серйозною тратою. Йдеться про контору Caviar, яка випускає люксові версії флагманів Samsung та Apple. Для кожного з пристроїв пропонується до декількох десятків варіантів оформлення корпусу, що складаються з титану, дорогоцінного каміння, а в деяких випадках і золота. Менш забезпечені товариші раніше могли звернутися до бутіка Gresso, у якого вибір був значно простіше: кілька кнопкових моделей та одягнені в дорогі матеріали смартфони від Fly та Xiaomi. Напевно, немає нічого дивного в тому, що після 2022 року Gresso більше не займається переробкою телефонів — несолідно виходить.

Всім іншим доводиться задовольнятися пластиком, склом та «веганською шкірою», яка також є полімером. Втім, зараз для самовираження нам зовсім необов’язково купувати смартфон з незвичайним дизайном: навіть найнудніший бюджетник можна закрити привабливим чохлом, який, на відміну від незнімної кришки, можна регулярно міняти, оновлювати і оформлювати під ваші уподобання. Саме тому виробники в наші дні і не намагаються йти на серйозні експерименти із зовнішністю: все одно результат їхньої праці з великою ймовірністю буде закритий дешевою силіконовою накладкою.