Чим відрізняється старий комп’ютер від сучасного

Технології не стоять на місці – за останні 30 років комп’ютери дуже сильно змінилися. Давайте трохи поностальгуємо і згадаємо наші перші комп’ютери. Для “старичків” це шанс згадати про теплі лампові часи старих ПК, а ті, хто не жив у той час або не мав комп’ютера, можуть дізнатися трохи нового про минулу цифрову епоху.

Комп’ютер був “голий”

Якщо брати комп’ютер “за замовчуванням”, який складається з материнської плати, процесора, пам’яті, то такий ПК минулих років міг не мати навіть портів! Часто материнська плата була без будь-яких портів, потрібно було купувати спеціальні карти розширення, які вставлялися в ISA або PCI слоти: відеокарта, аудіокарта, модем, мережева карта, контролер IDE (жорсткого диска), контролери COM-порту.

Трохи пізніше плати стали комплектуватися вбудованими контролерами жорсткого диска і портів, а вбудовану відеокарту і звуковий адаптер отримали вже до кінця 90-х.

Люди купували комп’ютер, у якому з доповнень була тільки відеокарта, а пізніше докуповували звукову, мережеву та інші карти розширення. У той час це було дуже-дуже дорого і дозволити собі повноцінний ПК міг далеко не кожен.

Обсяги пам’яті були дуже маленькими
Від кілобайт до кількох мегабайт оперативної пам’яті. Найпершій повноцінній Windows 95 було потрібно всього 4 мегабайти ОЗП, а накопичувачі в ті роки могли не перевищувати 100 мегабайт. Програми теж “важили” кілобайти – картинок і відео у звичному нам форматі в той час було дуже мало.

Переносити файли між комп’ютерами було складно

Якихось загальних комп’ютерних мереж спочатку ще не було, але була можливість підключатися за допомогою стаціонарного телефону один до одного і передавати файли. Швидкість була дуже низька, але хоч щось. А ті щасливчики, які могли викласти кілька доларів за годину за доступ в інтернет, могли щось завантажити з мережі. Але в той час і інтернет був у зародковій стадії – контенту було зовсім небагато.

Для перенесення даних використовували гнучкі диски – іноді, щоб перенести об’ємну програму або гру, потрібно було “нарізати” файли на десятки дискет. На запис і читання дискети йшла сила-силенна часу. А яке було розчарування, коли одна з 20 дискет, які ти приніс до друга, не працювала.

Часто носили один до одного жорсткі диски і на моїй пам’яті було, що жорсткий диск після такої “подорожі” міг вийти з ладу. Десь вдариш або ж стрибок напруги і все. Парочку точно загубив. Інший раз підключали два ПК один до одного через паралельний порт – скільки ж потрібно було “танцювати з бубном”, щоб передати дані в такий спосіб. Адже мережеві карти були в той час великою рідкістю – кабельного інтернету не було.

Windows можна було перевстановлювати кілька разів на день

У далекі роки був у сусіда Pentium 100 з 16 мегабайтами оперативної пам’яті. У той час дуже хотілося грати в іграшки, і часом на день Windows 95 злітала разів по 5. Гра зависає, комп’ютер перезавантажується і все – Windows злетіла. Викликано це було навіть не слабким ПК (P-100/16 був доволі потужною системою для Win 95), а поганою сумісністю заліза і драйверів.

Інший раз драйвер, який йшов у комплекті на дискеті, просто не встановлювали, і підбирали якийсь схожий драйвер, і все працювало нестабільно. З Windows 98 на цьому залізі взагалі біда – система гальмувала так, що працювати було просто неможливо, тому ставив Windows 95.

За моїми спостереженнями повноцінна підтримка буквально всіх пристроїв з’явилася тільки до Windows 10 – навіть на Windows 7 бували проблеми, коли комп’ютер ніяк не міг зрозуміти, що до нього підключено.

Монітори були “пузатими”

Як правило, в ті роки були 14″ “пузаті” монітори. Кому пощастило – SVGA, кому не дуже задовольнялися VGA екраном із захисним фільтром. Мабуть, монітор був найстабільнішим компонентом ПК – жодних проблем із ним помічено не було.

USB не було

Для миші та клавіатури були спеціальні PS/2 (називали “пі-сі навпіл”) роз’єми. А додаткові пристрої до комп’ютера підключалися через послідовний або паралельний порт. Після додавання нового пристрою потрібно було обов’язково перезавантажити комп’ютер. Та й більше того, “гаряче” підключення взагалі вважалося небезпечним – пристрій міг зовсім вийти з ладу, якщо його під’єднати до працюючого комп’ютера.